Михайло Троцик

Жителька Ушні втрапила до ями у власному дворі

http://nslovo.com/bl... rel='attachment wp-att-16470'>http://nslovo.com/wp... alt='Жителька Ушні втрапила до ями у власному дворі' class='alignleft size-full wp-image-16470' height='194' width='320'>На подвір’ї мешканки Ушні Менського району Тетяни Стародуб стався провал ґрунту, утворився такий собі котлован. Ні хвіртку відчинити, ні ворота, доводиться городом у двір пробиратися. Господарка будинку просить місцеву владу зарадити біді. Старожили пригадують, що колись на місці провалля був колодязь…

І чоботи залишилися

– Ой ні, не буду я до тієї ями підходити, і не просіть! І вам не раджу, бо разом провалимося, – так на прохання сфотографуватися біля місця обвалу категорично відповідає Тетяна Стародуб, вдова колишнього голови місцевої сільської ради. – У мене і досі увесь бік синій, а вже тиждень минув.

– Уранці 2 квітня я помітила, що хвіртка у моєму дворі розчинена трохи, а ушула на півметра у землю вгрузла, – згадує Тетяна Тихонівна. – Точно пам’ятаю, що звечора зачиняла – сама ж бо живу. За рік трьох рідних поховала, відійшли на той світ чоловік, а слідом за ним мати і свекруха. Тепер живу сама, тож замикаюся, бо лячно.

Увечері жінка знову вийшла до хвіртки, думала міцніше зав’язати її. І раптом провалилася під землю.

– Вдарилася дуже, – каже Тетяна Стародуб. – Мобілка в кишені лежала, однак там навіть сигналу не було. Тож давай гукати щосили. Почули сусіди, Люба і Юхим, принесли драбину, витягли з горем пополам. А чоботи й досі у ямі лишилися.

Жінка звернулася до місцевої влади. Приїхала сільський голова Тетяна Єрмоленко. Походила, подивилась і сказала, що нічим помогти не може. Бо ні транспорту нема, ні грошей.

– Каже, що хіба удвох давайте станемо та будемо яму закидати лопатами, – бідкається Тетяна Тихонівна. – А чим закидати? І де гроші брати? Страховики обіцяли якусь сотню дати, та хіба то кошти? А ще ж більша біда може статися. Бо провалля на дорогу може поширитися, не дай Боже, машина впаде у яму. Хто тоді відповідатиме? Я доньці подзвонила у Мену. Вона із зятем приїхали, ушулу у двір втягли, дошки через яму поклали, та усе одно страшно туди ступати. Мені ж он сіна у двір треба завезти – а як? У доньки дитина мала, чоловік її на Урал у відрядження їздить, то хіба вони що вдіють? Зять каже, що туди б, у яму, возів два глини втоптати, щоб затужавіло, а де я ту глину візьму?

Тетяна Стародуб запевняє, що прожила на цьому обійсті 36 років, а про колодязь і слова не чула. Каже, побудувались би трохи далі, а так… Жінка в розпачі. Каже, що донька ще раз до сільського голови зверталася, до керівництва району. Обіцяли подумати, чим допомогти, а поки що ніяких зрушень.

Щебінь завезуть

Ушнянський сільський голова Тетяна Єрмоленко так прокоментувала проблему:

– Справді, ні транспорту у сільській раді, ні коштів зайвих немає. Що ми маємо за оті 10 гривень самооподаткування? Хіба сніг почистити. Восени працівниці сільради самотужки ями на трасі засипали. Місцеве комунальне підприємство сільській раді не підпорядковується, та й трактор у них від осені поламаний стоїть. Особисто я вважаю, що проблемі Тетяни Тихонівни зарадити нескладно: має доньку, зятя, сусідів. Помогли б гуртом. Хіба важко найняти коника? Чи грошей не вистачає? А бою у селі повно, беріть он задарма – і на фермі, і на тракторному стані, і на руїнах ангарів колишнього колгоспу. Засипайте, ніхто не забороняє. Було, в однієї людини в селі погріб коло хати провалився, то самотужки засипали. А тут і МНСників кличуть, і владу…

А перший заступник голови райдержадміністрації Володимир Василенко у телефонній розмові в понеділок пообіцяв, що питання розгляне спеціальна комісія. Дорожники беруться завезти до двору Тетяни Стародуб машину щебеню. А вже засипати й утрамбувати його у ямі – то власними силами. Бо й справді, якщо руйнація ґрунту пошириться далі, то може пошкодити і дорогу.

http://nslovo.com/bl...

Михайло Троцик

http://www.gorod.cn....

Київські, московські та петербурзькі багатії будують дачі на Чернігівщині

http://www.gorod.cn.... height='392' width='300'>

Михайло Троцик

Жительки Ушні і Феськівки отримали звання “Матері-героїні”

http://nslovo.com/bl... rel='attachment wp-att-12721'>http://nslovo.com/wp... alt='' title='maty-gero' class='alignleft size-full wp-image-12721' height='268' width='200'>Заступник голови районної ради Віктор Лях та керівник апарату райдержадміністрації Вікторія Прищепа відповідно до указу президента України урочисто вручили посвідчення про присвоєння почесного звання «Мати-героїня» за материнську самовідданість, народження і зразкове виховання дітей, забезпечення умов для всебічного розвитку трьом жінкам району.

За повідомленням РДА, нагрудний знак до почесного звання «Мати-героїня» отримали жительки Ушні Марія Резнік та Ганна Сіра та мешканка Феськівки Ганна Хареба.

Керівники району щиро подякували матерям-героїням за їхній життєвий подвиг, побажали міцного здоров’я, щастя, радості від дітей, онуків і правнуків.

Михайло Троцик

Браконьєри потопили рушниці і тікали вплав

http://nslovo.com/wp... alt='785215' title='785215' class='alignnone size-full wp-image-3548' height='216' width='200'>Козуля виявилася вагітною, а рушниці – незареєстрованими. Фото Віктора Жайворона.

Минулої неділі двоє чоловіків вполювали козулю на території Ушнянської сільради. Тепер їм загрожує кримінальна відповідальність.

У неділю вранці працівники районної організації Українського товариства bмисливців і рибалок саджали кукурудзу в урочищі Лопата для підгодівлі bлісових тварин.

– Десь о десятій годині ми почули постріли, – розказує мисливствознавець Віктор Жайворон. – Коли під’їхали до місця, звідки стріляли, то побачили двох чоловіків із рушницями, які бігли у бік озера Лопата. Ми спробували наздогнати їх, але марно. Втікачі дісталися водойми, повкидали рушниці у воду, вплав перебралися на другий берег і зникли у заростях.

– Переслідувати їх далі не було можливості, – продовжує він. – Ми дістали з озера дві рушниці 16-го калібру. Пізніше зброю передали у райвідділ міліції.

При обстеженні місця, звідки утекли чоловіки, знайдено вбиту козулю. Тварина була прив’язана до жердин і готова до транспортування. Застрелена самиця з дня на день мала привести потомство.

– Дуже шкода, що це трапилося, – тривожиться мисливствознавець, – адже у цьому році популяція кіз і так підірвана. Посприяли цьому вовки і погодні умови. Льодовий покрив на снігу заважав тваринам пересуватися та добувати корм. Зокрема, козулі були настільки ослаблені, що інколи ставали навіть жертвами лисиць.

Станом на січень популяція диких кіз у районі налічувала близько 140 тварин.

Віктор Жайворон нагадує, що за незаконний відстріл копитних тварин передбачена кримінальна відповідальність. Штраф за вбивство козулі становить вісім тисяч гривень.

Михайло Троцик

Дмитро Чуб врятував малого Водолаза

http://nslovo.com/wp... alt='9856352' title='9856352' class='alignnone size-full wp-image-3671' height='402' width='600'>– Ми тут з друзями завжди купаємося, пірнаємо, дна ще ніхто не діставав, – розказує сестра Олега Світлана (зліва).

А от сам Олег води не боїться, бігає по берегу. Залюбки показує, де він нещодавно плавав.

На позаминулому тижні в Ушні ледь не сталася трагедія. У Десні міг потонути трирічний Олег Павленко. Він з батьком потрапив у підводну яму.

http://nslovo.com/wp... alt='2965584' title='2965584' class='alignnone size-full wp-image-3670' height='288' width='430'>Дмитру Чубу вже 63 роки. Проте він миттєво зреагував у критичній ситуації і врятував хлопчика. А колись він допоміг вибратися з-під криги своєму знайомому.

Пригода сталася у вівторок по обіді.

– Ми прийшли на Десну відпочити, – розказує мати врятованого хлопця Валентина Кущ. – Чоловік із сином гралися у воді. Раптом я почула крик і побачила, що їх понесла течія. Дмитро Чуб, який відпочивав неподалік із компанією, кинувся у воду. Пізніше виявилося, що мій чоловік Віктор зісковзнув у підводну яму, яка знаходиться під самим берегом.

Дмитро Ілліч стрибонув у воду в одязі, навіть не витягнув з кишені мобільний телефон.

– Віктор виштовхував з води малого і намагався випливти, – розказує герой. – Проте сильна течія несла їх все далі. Я стрибонув у воду, забрав хлопця. Віктор виплив сам.

Родина Кущів подякувала рятівнику і пішла додому.

– Усе сталося дуже швидко. Я навіть не встиг перелякатися. Хоча вже коли був на березі, то відчув, що руки трусяться. Довелося їхати з друзями у магазин, купувати «ліки», – сміється Дмитро Ілліч. – До речі, мобілка після просушки запрацювала.

Ушнянці розказують, що в місці, де сталася пригода, найглибша підводна яма – близько 14 метрів. Проте там завжди купаються діти і дорослі. Пляж, де раніше відпочивали селяни і гості, замулився, заріс чагарником.

До речі, в селі Олежчиного батька і діда споконвіку називають Водолазами.

Фото автора.

Михайло Троцик

Зеленоока тварюка перелякала людей і коней

http://sian-ua.info/... align='left' border='1' height='261' hspace='5' vspace='1' width='220'>Кореспонденти “Вісника” їздили полювати на невідоме страховисько

З початку липня селом Ушня Менського району поповзли чутки про страшну потвору, яка завелась у заростях біля ферми. Декілька людей стверджують, що бачили її.

Минулого четверга кореспонденти газети “Вісник” вирушили до Ушні, щоб самим розібратися, чи існує потвора насправді. Якщо так — то на власні очі її побачити і при можливості упіймати.

Озброїлись пневматичним пістолетом і гумовими чоботами.

“Я ще стільки не випив!”

— Кажуть, у вас у селі змій за­вівся, бачили? — питаємо у чоло­віка, що їде на велосипеді повз сільраду. Іван (так його звуть) зупиняється.

— Звідки чутки взялися?

—     Дід у нас один — Зосим. Повертається додому колись і бабі розказує, буцімто бачив щось таке страшне у кущах. А що — пояснити не може. Якщо хочете дізнатися більше, підіть до братів Зосимів!

Голова, як у коня

http://sian-ua.info/... align='left' border='1' height='278' hspace='5' vspace='1' width='220'>Шлях до братів пролягав повз місцевий магазин “Спотикач”. Біля нього людно.

— Завелось щось, — киває головою житель села Анатолій Сірий (на знімку зліва).
— Його убить би треба, та за городами часу нема.

— У нас джунглі американські! Що хоч може завестись, — додає пенсіонерка Олександра Домненко (на знімку справа). — Я, як дізналася про чудовисько, вже й по ягоди боюсь сама ходити. Йдемо удвох із сусідкою та ще й палицю велику за собою тягнем.

Щодо вигляду істоти у жителів Ушні одностайності нема. Одні кажуть, що голова у неї, як у коня, інші — як у собаки. Треті запевняють, що воно літає.

“Волосся стало дибки, і картуз загубив”

http://sian-ua.info/... align='right' border='1' height='265' hspace='5' vspace='1' width='220'>Микола Сірий (по вуличному Зосим), 72 роки, якраз лаштував рибальську сітку. Каже, що не п’є. Розмовляє неохоче.

— За своє життя чудес побачив — ого-го! Бувало, що і гадюк вбивав, й іншу нечисть, але такого...

Наприкінці червня Микола, як завжди, їхав на роботу на велосипеді. Коли проїжджав повз ферму, побачив, що щось у траві ворушиться. Схоже на гадюку, довжиною, правда, два-два з половиною метри, завтовшки з бетонного стовпчика. Тулуб — чорний, як смола, у лусці. На животі білі цяточки. Голова продовгувата, схожа на конячу. Щелепи розтулені. Туди б запросто вліз добрий кіт чи перепілка. Під шиєю — щось на зразок борідки. Очі зелені, ніби світяться. Щелепи сантиметрів 15, ніби мотузкою виті.

— Як побачив його — страшенно злякався! Ногою на педаль не міг попасти. Коли повертався додому, волосся стало дибки — картуз загубив. Це при тому, що я не з лякливих.

 Микола Федорович бачив чудовисько чотири рази. Тричі на фермі і раз у копанці. Каже, що пливе воно ніби на хвості, дуже красиво. На метр тримає голову над водою.

—     Іншого разу, коли я їхав на ферму по кропиву, коса застрягла у спиці велосипеда. Встав, хотів її витягти, аж зирк — з кропиви стирчить голова, піднята десь на 70 сантиметрів. Не встиг я й розгледіти як слід, аж воно — плиг, і на інший бік дороги. З тих пір те місце оминаю десятою дорогою. Туди навіть коні бояться йти, упираються, хропуть.

Після зустрічі зі звіром ходив до шептухи

Ідемо до другого свідка. Це — брат Миколи Іван.

— Я плазунів ніколи не боявся. Пам’ятаю, ще в юності наловлю вужів та гайда в клуб, дівчат страхати. А тут увесь остовпів. Прийшов жати кропиву, аж дивлюсь, у кар’єрі щось велике, довге, метрів зо два. Особливо не розглядаючи, я дременув звідти. І спортсмен не догнав би! Прийшов до бабки-шептухи. Та каже: “Ви весь колотитесь”. Здивувалась. Ніколи ще не бачила, щоб так доросла людина налякана була.

— Чого, думаєте, у селі ця істота завелась?

—     Та багато чого тут може бути. Все село вивозить сміття туди у зарості. А вони за метр від Десни. Може через це. Або хтось виростив цього пітона і відпустив у річку, а воно — до нас.

А бізнесмени хочуть його купити

— Торік один чоловік казав, що теж бачив якесь чудовисько у водоймі за паромом. Йому ніхто не повірив. Думали, “білочка” вхопила, — розповідає сільський голова Микола Стародуб. — Тільки-но почув чутки про дивну тварину — відразу ж зателефонував до Мени, в управління з надзвичайних ситуацій. Вже у четвер до нас приїхали міліція, мисливці. Ходили біля заростей, стріляли. Так нічого й не здибали. У суботу була у нас директор Менського зоопарку. З чотирма змієловами і собакою. Вони знайшли сліди звіра, щось фотографували. В той же час приблизно в районі ферми я бачив якусь чорну іномарку. Вона їздила туди-сюди, ніби щось шукала в кропиві.

Можливо, це були люди, які загубили цього пітона або просто захотіли його спіймати. Бажаючих уже багато! Бізнесмени цікавляться, купити хочуть!

“Де ти, Змію?”

Разом з Миколою Михайловичем ми їдемо на місце, де зоологи зна­йшли сліди чудовиська. Сподіваємось, що нам пощастить його побачити.

Занедбана ферма. Три роки в ній нема живності. Приміщення стоять без дверей, всередині напроростав бур’ян. Між корівниками буяє зелене море кропиви. Її тут сім гектарів! Триметрова, пухнаста, сидить густо. Пробуємо туди ступити — ноги по коліна загрузають, руки сверблять від “укусів” кропиви. Страшно… Здається, от-от щось вискочить звідти, схопить і понесе у здоровенну нору. Зловісна тиша. За кропивою не видно поля. Стріляєм у зарості з пневматичного пістолета — нічичирк. Розгрібаємо в’юнкі зарості якоїсь липкої трави — нічого, ні гнізда, ні чудовиська. Тільки холод по спині пішов… “Змію!” — гукаємо наостанок. Плазун вперто мовчить. На контакт з журна­лістами йти не хоче...

З роду рептилій

Заїхали до Менського зоопарку. Його директор Зінаїда Чирва поділилася з нами наявною у неї інформацією.

— Сліди, які ми знайшли, були схожі на відбитки від колес велосипеда, проте нерівні і набагато товщі — сантиметрів 15. Ми з колегами-зоологами дійшли висновку, що ця істота з роду рептилій. Дуже схожа на кобру. Як вона могла туди потрапити — невідомо. Можливо, хтось її завів у себе вдома, а потім набридло годувати — то й випустив у “живу природу”. До нас у зоопарк часто звертаються люди, які не витримують своїх власних екзотичних тварин. Просять за­брати. А може, це й якась природна аномалія. Хто його зна.

Зінаїда Сергіївна виїде з командою змієловів до Ушні, як тільки отримає звістку, що змія знову десь бачили. Вона хоче спіймати його і дослідити. Спіймати його хоче і Микола Сірий. Як він це зробить — секрету не видає.

А поки що ушнянський феномен не розгаданий. Невідомо чи може він становити реальну небезпеку. А ушнянці налякані. Істота продовжує вперто ховатися від людей.

Водяний вуж чи?..

Чернігівський бізнесмен — змієлов Олег Поясник двічі виїжджав на пошуки ЙОГО.

— У мене є дві версії щодо цієї тварини. Перша — вагітна самиця водяного вужа. Вони досягають розмірів, про які говорять свідки. Плюс перебільшення від страху. На користь цієї версії — поява у вечірній час, пове­дінка, близькість води, наявність покинутої ферми із гноєм, куди рептилії так люблять класти яйця.

А невелику частку вірогідності я все ж лишаю на аномальщину, — говорить Олег Поясник.

Підготували Ольга МАКАРЕНКО, Геннадій ГНИП

Михайло Троцик

http://siver.moy.su/... target='_blank' title='Нажмите, для просмотра в полном размере...'>http://siver.moy.su/... align='left'>Рiк тому на Менщинi в селi Ушня, бiля Бiлої Греблi, як детально описувала газета «Вiсник Ч», з’явилось чудовисько
b Воно до смертi лякало мiсцевих мешканцiв, слiди залишало вiд себе — як bвiд довгої змiї — довга просiка серед бур’янiв, а схоже було воно на bкрокодила! Вiдразу ж у деяких газетах почали з’являтися матерiали один bстрашнiший вiд одного, чудовисько все бiльше й бiльше виростало в bрозмiрах, набувало нових хижих властивостей, ставало все бридкiшим, йогоb вже й нiбито приїжджали ловити iз Київського зоопарку!

Всi bповiрили в нього. Багато хто з ляком чекав, як воно по Деснi припливе bвночi до Чернiгова. Що ж трапилося з ним за рiк, куди воно подiлося? bШукаючи вiдповiдi на цi питання, я й вирушив до с.Ушня Менського району.b
В очiкуваннi чудовиська
Село Ушня розташоване bдалеченько вiд райцентру, лежить на березi Десни, великих болiт та лiсiвb поблизу не спостерiгається. Колгоспiв та сiльськогосподарських bкооперативiв у селi нема, все розвалене.
Виходжу в центрi села з автобуса, за допомогою ушнянцiв та карти зорiєнтовуюся на мiсцевостi i вирушаю до сiльради.
b — Я живу бiля тої сажалки i жодного разу того звiра не бачила, — bемоцiйно розповiдає менi жiночка, працiвник сiльради, що не забажала bназватися. — Дiд, який вигадав це, помер. З тих пiр нiхто нiчого не bбачив. Вiн же як казав, коли йшов зранку корiв пасти: «Ото зранку запущуb чутку в селi, а ввечерi йду назад, почую щось таке неймовiрне, bперекручене — вже й сам вiрю».
Так, поки щось не те, думаю про себе, треба пiти до найвищої влади на селi — голови сiльради.
Голова сiльської ради Василь Бурка, розповiдає наступне:
b — Не знаю, навiщо розпустив таку чутку мiй попередник — Микола bСтародуб. Можливо, щоб люди боялися туди ходити, щоб не розтягли залишкиb ферми? Хоча я особисто вважаю, що це було пов’язано з якоюсь метою, щобb привернути увагу до нашого села — приїжджали ж журналiсти з Чернiгова, bКиєва.
Чудовисько це — Я!
Мандрую далi, в головi весь bчас крутяться цитати зi статей моїх колег про цього звiра, вiд яких на bголовi волосся пiднiмається: «Схоже на гадюку, довжиною, правда, два — bдва з половиною метри, завтовшки з бетонного стовпчика. Тулуб чорний, якb смола, у лусцi. На животi бiлi цяточки. Голова продовгувата, схожа на bконячу. Щелепи розтуленi. Туди б запросто влiз добрий кiт чи перепiлка. bПiд шиєю — щось на зразок борiдки. Очi зеленi, нiби свiтяться. Щелепи bсантиметрiв 15, нiби мотузкою витi».
«Я плазунiв нiколи не боявся. bПам’ятаю, ще в юностi наловлю вужiв та й гайда в клуб — дiвчат страхати.b А тут увесь остовпiв. Прийшов жати кропиву, аж дивлюсь — у кар’єрi щосьb велике, довге, метрiв зо два. Особливо не розглядаючи, я дременув bзвiдти».
Доходжу до мiсцевого магазину, бiля нього сидять двоє чоловiкiв, п’ють пиво, випивши, вочевидь, перед цим щось мiцнiше.
— Чи не бачили чудовиська у вашому селi? — цiкавлюся в них.
— Та найстрашнiше чудо-юдо в Ушнi — це я! — заявляє один з них. Я подумки погоджуюся.
b — Пам’ятаю, в минулому роцi, ми сидимо в кафе, п’ємо горiлку, bприїжджають до нас журналiсти i питають: «А ви бачили змiя у вашому bселi?» А я їм у вiдповiдь: полетiло на той бiк Десни! Вони: «Як це, воноb що вже лiтає?» А ми їм: отак, крила в нього є! От посмiялися з bхлопцями.
У магазинi на подiбне питання один iз чоловiкiв, вочевидь, власник, заявляє:
— Зробили iз села посмiховисько. Хто багато випиває — до того чудовисько й приповзає.
Продавщиця продовжує тему:
— То все дiди Зосими: побачили гумовий шланг — i все, перелякалися, придумали iсторiю.
b По берегу водоймища доходжу нарештi до мiсцевостi пiд назвою Бiла bГребля. Дiйсно, багато кропиви, залишкiв ферми майже вже не видно, bпевно, розтягли все. Побачив одного вужа. Поруч робiтники ставлять вежу bдля мобiльного зв’язку. Вони нiчого пiдозрiлого не бачили.
В bтелефоннiй розмовi директор Менського зоопарку Зiнаїда Чирва bпiдтвердила, що працiвники її структури виїжджали на мiсце пригоди, bпроте нiчого не спiймали. Слiди, нiбито щось повзло, бачили, проте що bсаме точно могло залишити їх, сказати важко.
Новi координати летючого змiя
b У Менi на автовокзалi зустрiчаю давнього товариша Анатолiя Тимошенка з bс.Веселий Подiл, розповiдаю йому про своє полювання на звiра. У bвiдповiдь вiн подає менi та iншим колегам-журналiстам iнформацiю для bроздумiв.
— Тепер, кажуть, уже його бачили на болотах бiля bс.Прогрес, що за Киселiвкою. Один чоловiк, що не п’є, розповiдав таке: bзакинув вiн вудочки у воду, лiг та й дивиться на небо. Аж тут бачить — bзмiя по небу летить! Ще й звивається.
Можливо, то гайстер (лелека по-мiсцевому) схопив вужа та й випустив.
b Тож, шановнi колеги, знайдено новi координати чудовиська. Живе воно за b30 км на пiвнiч вiд Ушнi, серед торфових болiт та лiсiв. Тож вперед, bгайда!
А при чому, спитаєте ви мене, шановнi читачi, «смажена bвутка»? То так називають серед журналiстiв статтi, де викладаються bсенсацiйнi, але малодостовiрнi та неперевiренi факти.